Чт. Апр 25th, 2024

Штукатурні суміші – продукція, що використовується для вирівнювання вертикальних та горизонтальних поверхонь та створення базового шару для ведення оздоблювальних робіт. До її складу входять в’яжуче (одне або комплекс), дрібний заповнювач, добавки, вода. Для штукатурок загального застосування як в’яжучого використовують цемент, вапно, гіпс, цемент+вапно, цемент+гіпс, глина+вапно. Покращити показники цементу дає змогу додавання полімерної фібри. Вибір в’яжучого залежить від особливостей базового шару та експлуатаційних умов.

За густиною штукатурки бувають легкими з щільністю до 1,5 м3/т і важкими – понад 1,5 т/м3.

Види в’яжучого для штукатурного розчину

Найбільш міцними є цементно-піщані штукатурні розчини. Чим вище марка цементу, тим вище міцність штукатурки. Але такі склади мають значну вартість. Тому в масовому будівництві зазвичай потрібні складні в’яжучі з дешевшими компонентами, дозволеними нормативами. СП-82-101 визначає, які в’яжучі можна застосовувати у конкретних експлуатаційних умовах.

Експлуатаційні умови Тип в’яжучого
Вологі приміщення, зовнішні поверхні стін, цокольних та інших конструкцій, що зазнають частого або постійного зволоження Цемент (портландцемент, шлакопортландцемент, пуццолановий портландцемент), цемент+вапно
Зовнішні поверхні бетонних і кам’яних стін, що не зволожуються систематично Цемент (портландцемент)+вапно, вапно
Внутрішні поверхні кам’яних та бетонних стін, перекриття, перегородки. За умови, що відносна вологість усередині приміщення не перевищує 60%
Зовнішні та внутрішні кам’яні, дерев’яні, гіпсові поверхні конструкцій будівель, розташованих у районах з постійним сухим кліматом Вапно+гіпс, вапно+глина
Внутрішні дерев’яні та гіпсові поверхні у приміщеннях з відносною вологістю до 60% Вапно+гіпс, гіпс

Особливості виготовлення штукатурного розчину в залежності від шару нанесення

Технологія штукатурки передбачає нанесення декількох шарів, що виконують різні функції:

    • Оббризок. Призначення цього шару – створення надійного зчеплення з базовою поверхнею та основи для наступних шарів, заповнення всіх дефектів – тріщин, заглиблень, вибоїн. Штукатурка для оббризку виготовляється рідкою, за консистенцією схожою на сметану. Заповнювач, що відповідає нормативу – пісок з розміром зерна до 2,5 мм.
    • Грунт. Це основний, густіший (порівняно з обрызгом) штукатурний шар, що створює рівну поверхню. Його наносять на оббризк після затвердіння, до повного висихання. Розмір зерна наповнювача – до 2,5 мм.

Штукатурні розчини: види, склад, характеристики

    • Накривний шар. Для його створення використовується рідкий штукатурний розчин, в якому розмір піщаних зерен згідно з ГОСТом 28013-98 не перевищує 1,25 мм. Більші зерна піску при затірці провокують появу борозен.

Штукатурні розчини: види, склад, характеристики

Порада! Для вапняних штукатурних розчинів рекомендується використовувати кар’єрний гостроребристий пісок. Обкатаний річковий пісок може використовуватися тільки в цементно-піщаній продукції.

Добавки для штукатурних розчинів

Для надання штукатурної суміші певних характеристик використовують широкий асортимент добавок. Найбільш популярні пластифікатори, активні гідравлічні добавки, присадки, що підвищують гідроізоляційні характеристики.

Пластифікатори

Це численне сімейство, одним із представником якого є глина. Глина-пластифікатор не повинна містити в масовій кількості компонентів темного кольору, а також солей, що провокують утворення вицвітів та висолів. Як пластифікатори використовують — відходи целюлозної індустрії, деревні пеки (для цементно-піщаних штукатурок), мила органічних кислот, нерозчинних у воді.

Активні присадки

Такі добавки мають природне чи штучне походження. Природні – доломіт, трепел, туфи, пемзи. Серед штучних присадок найбільш популярні – золи та шлаки, у тому числі доменні, глини та сланці після випалу.

Добавки для посилення гідроізоляційних якостей штукатурки

Найбільш поширений гідроізолюючий компонент – рідке скло, яке використовується і для введення до складу штукатурної суміші, і для поверхневої обробки. Ця густа маса складається із кремнекислих компонентів. Оптимальний склад та консистенцію рідкого скла визначають у лабораторних умовах.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *